Шторм ущух. Ви прокидаєтесь на піску незнайомого острова — поруч уламки шхуни «Аргента», на якій ви були штурманом. Капітан зник у хвилях.
Вціліли троє: боцман Гнат, юнга Тимко і пасажирка пані Лідія. Усі живі, але бочка з прісною водою розбита.
До ночі лишається кілька годин.
Ви збираєте сухе дерево і розводите вогонь. Гнат раптом дістає з-за пояса кремінь — і ви помічаєте, що його руки не тремтять, на відміну від усіх інших.
«Я моряк, штурмане. Я не боюся ні шторму, ні острова», — каже він, але уникає вашого погляду.
Серед дощок ви знаходите судновий журнал. Останній запис зроблено за годину до шторму, але почерк не капітана.
«Курс змінено на північний схід. Вантаж перевантажено.» Далі — вирвана сторінка.
А ще: компас шхуни розбитий не хвилями. Його розбили зсередини.
З вершини скелі ви бачите вузьку протоку й на іншому боці — тонку цівку диму. Люди. Але між вами і ними — холодна вода й сильна течія.
Унизу, біля води, пані Лідія миє руки. Вона довго дивиться на протоку, наче щось зважує.
Тимко шепоче: «Штурмане, уночі я бачив, як боцман викидав щось за борт. Важке. А потім він зламав компас — я чув тріск, але злякався сказати.»
Хлопець блідне: «Він помітив, що я дивився. Що мені робити?»
Ви читаєте журнал уголос. Гнат мовчить, пані Лідія блідне, Тимко дивиться собі під ноги.
«Це ще нічого не доводить», — каже Гнат. На його зап'ясті — свіжий поріз, а з кишені виглядає край залізної коробки.
«Я не пасажирка, — зізнається Лідія. — Я митниця. У трюмі була контрабанда, і я мала її затримати в порту. Шторм зірвав усе.»
Вона дивиться на Гната: «Коли прокинувся, боцман лагодив човен. Не рятувальний — той, що вкрали з трюму.»
Гнат відступає до води й витягає з коробки… сигнальну ракету. «Так, я ніс вантаж. Але я не вбивав капітана — це зробив шторм. А компас я зламав, щоб ніхто не доплив до порту раніше за мене.»
Він піднімає ракету. «Один постріл — і нас заберуть. Але спершу ви дасте мені слово, що не згадаєте про вантаж.»
Ви вирішуєте не сперечатися, а діяти. Цілу ніч четверо вцілілих лагодять пліт з дощок шхуни. Гнат працює мовчки — і добре працює.
На ранок пліт готовий. До протоки з димом — кілька годин на веслах.
Ви даєте слово. Ракета злітає над островом, і за годину обрій біліє вітрилами. Митниця в порту зустрічає вас протоколом, а не оплесками — але всі четверо живі.
«Правду», — кажете ви. Гнат опускає ракету. У цю мить Лідія вибиває її з його рук — і ракета згасає у воді. Суперечка забирає останні години світла.
Рятувальний корабель проходить протокою наступного ранку. Занадто далеко. Занадто пізно.
Течія виявляється сильнішою, ніж здавалося. Пліт несе прямо на рифи — і в останню мить ви бачите, як з острова злітає сигнальна ракета. Гнат не кинув вас.
Рибальський човен, що йшов на дим, знімає всіх чотирьох з рифів. Вантаж боцмана лишається на дні протоки — разом із його таємницею.